НІ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., перех.

1. Оберігаючи від труднощів, неприємностей і т. ін., прихильно, тепло ставитися до кого-небудь, виявляти любов і ласку. А в батька, що тільки захоче [Тимоха], все випросить, бо батько його дуже любив, і ніжив, і поважав (Кв. —Осн., II, 1956, 255); Мати не ніжила його [сина] змалку, привчала до вміння самому пробивати собі дорогу (Баш, Надія, 1960, 429).

2. Пестити, голубити кого-небудь. Досадно їй, що мати вже лягла спати.., що нікого їй пестувати та ніжити (Кв.-Осн., II, 1956, 447); Любити своє дитя тільки тим, що ніжити його та вилизувати, — це ще не все, ти зумій грудьми пробити йому дорогу, ото буде твоя любов! (Гончар, Тронка, 1963, 163); * Образно. З висоти недосяжності своєї сипле сонце на все живе снагу свою гарячу і ніжить усе, і наливає соками (Вишня, І, 1956, 201).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 421.