НЯ́НЬКО, а, ч., діал. Тато. Почав Іванко казати своєму нянькові: — Я, няньку, йду світа пізнати (Калин, Закарп. казки, 1955, 12); Багач мав два сини. Старший поводив себе добре і слухав нянька. За те отець його оженив добре (Казки Верховини, 1968, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 459.

Нянько, ка, м. = Няньо. Поколь била’м в свого нянька, коровачки’м пасла. Гол. II. 444.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 573.

ня́нько = ня́ньо — зменшено-пест­ливі народні назви ба́тька (див.).Поколь була’м в свого нянька, коровочки’м пасла (Я. Головацький); Ти чуєш, няньо, голос мій, прости… (Л. Забашта).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 402.