НУ́-БО, виг. Те саме, що ну11, 2. — Та випий!… ну-бо, хоч подерж, хоч у руках! (Номис, 1864, № 11558); — Ну-бо, дядьку! — кажуть йому [Тихону], — скажи-бо, що нам робити? Чим біду відвести? (Кв.-Осн., II, 1956, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 450.