НУ́МЕР, а, ч.

1. рідко. Те саме, що но́мер 1, 3 — 6. — Те, що нумер карабінки завчив, — це одне добре (Гончар, III, 1959, 326); В руках у нього "Правди" свіжий нумер, "Радянської Донеччини" комплект (Дмит., Вітчизна, 1948, 59); — Се вже остатній нумер. Ох, ні, ще має бути серенада. Ви зостаєтесь? (Л. Укр., III, 1952, 534).

2. діал. Цифра. [Півторак:] А я хоч також неписьменний, а вже нумерів настільки знаю, що розпізнаю, де сім, а де чотирнадцять (Фр., IX, 1952, 43); Якимові кров ударила до лиця.. Виразні круглі нумери засвітили, як очі гадюки… (Кобр., Вибр., 1954, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 455.