НУМ, виг., рідко. Те саме, що ну́мо¹. Праця не згине між людьми даремне: Сонце засвітить колись. Дякою нас тоді люди згадають — Нум же! До праці берись! (Гр., І, 1963, 6); [Пріся:] І справді, сестри, — нум варити пиво! (Коч., П’єси, 1951, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 455.

Нум, нумо, нумте (мн.), меж. Ну, станемъ, давайте. Нумо, браття, нумо, товариство, нумо коні сідлайте! Грин. III. 603. Нумо, діти, нумо, нумо припильнуймо! Н. п. Нум, діти, паску їсти! Ном. № 593. Он де, братці, сидить кравець на дубі. Ох, нумте, братці, як би його достати. Рудч. Ск. І. 6.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 572.