НУ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Говорити "ну". Не запріг, що нукаєш (Номис, 1864, № 10347); Говорив, говорив [Василь]… зразу голосно, плавно, а далі затинаючись, тихше. — Ну? — нукав учитель (Мирний, IV, 1955, 111); // на кого. Підганяти, спонукати кого-небудь до чогось. — Навіть до доброго треба нас батогом підгонити.. Чи до читальні, чи до нашої крамниці, то на кожного треба нукати, аби там заходив (Март., Тв., 1954, 364).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 454.