НУДО́ТА, и, ж.
1. Те саме, що нудьга́ 1 — 3. Видко було і панів, що сиділи у великій нудоті і старались мати поважний вираз обличчя (Л. Укр., III, 1952, 557); Не треба мені тії слави людської, .. Самі-бо, як сльози, з нудоти тяжкої Ці думи та співи мої ізросли (Манж., Тв., 1955, 35); Така нудота, хоч скачи в воду. Все однакове, болісне. Ходив сьогодні понад воду і згадував (Ірчан, II, 1958, 147); Велику виховну роль відіграє політична освіта молоді. Треба рішуче піднести якість роботи сітки комсомольської освіти, позбутися шаблону, нудоти (Рад. Укр., 1. ІІІ 1957, 1).
◊ Нудо́ту розво́дити — викликати, навівати нудьгу, апатію. З саду чути баян. [Гаврило:] О, чуєш, як Троша виводить.. Їй веселої треба, а він нудоту розводить (Корн., II , 1955, 176).
2. Неприємне, млосне відчуття у шлунку й горлі, після якого часто настає блювання. Знехотя підвелася вона, поїла і раптом відчула нудоту (Тулуб, Людолови, І, 1957, 331); В плечі боліло, аж нудота підступала до горла (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 20).
◊ До нудо́ти — до почуття відрази. Щодня було те саме. Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужно приймали все до нудоти знайоме (Коцюб., II, 1955, 282); Хіміки-аналітики й лаборантки сходились ще на протязі півгодини, І з кожною до нудоти одноманітно повторювалась та ж сама сцена (Шовк., Інженери, 1956, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 452.