НУДА́, и́, ж.. розм.
1. Те саме, що нудьга́ 1, 2. Емене́ докучило врешті сидіти на гарячій землі.. Що їй робити, чим заповнити святну нуду? (Коцюб., І, 1955, 285); Нуда його [пана] мучила, ніяка робота не йшла до рук, ніяка думка не клеїлася в голові (Фр., III, 1950, 291); Коли пройти ряди цих довгих, монотонних Провулочків, і площ, і вулиць напівсонних,.. Однакові до злості і нуди, — То раптом вийдеш ти на площу нешироку (Бажан, Роки, 1957, 211).
2. Те саме, що нудьга́р. Не поет, сказать би, просто нуда, Світ йому здавався, як в диму (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 450.