НОРМА́ННИ, ів, мн. (одн. норма́нн, а, ч.). Північногерманські племена, які жили в Скандінавії та на Ютландському півострові й у VIII-XI ст. робили грабіжницькі напади на країни Європи. Ільменські слов’яни і кривичі вели запеклу боротьбу проти варягів — норманнів, які нападали на них з-за Балтійського моря (із Скандінавії) з метою грабежу і захоплення полонених (Іст. УРСР, І, 1953, 48); Колись: вікінги та норманни далекі пінили моря, — тепер: крізь синяву туманну огні дредноутів горять (Сос., І, 1957, 312).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 443.