НОБІЛІТЕ́Т, у, ч. У Стародавньому Римі — привілейована замкнута правляча верхівка рабовласницького класу, представники якої займали всі вищі державні посади. Щоб поліпшити становище [римських] селян, треба було наділити їх землею.. Навіть деякі представники нобілітету розуміли необхідність земельної реформи (Іст. стар. світу, 1957, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 432.