НИ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ни́ти. Він здавався їм невтомним, бо ніхто з них не знав, що коли майор сяде, то знов підвестися на свої вічно ниючі ноги, роздроблені осколками ще в сорок першому, — буде йому дуже тяжко (Гончар, III, 1959, 103); В ці хвилини Даша забуває про ниючий біль у серці (Жур., Вечір.., 1958, 207); В яру залунав новий ниючий і пекучий спів. Дівча співало про себе (Вас., І, 1959, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 417.