НЕІСНУ́ЮЧИЙ, а, е. Який не існує, якого немає. Старий [хірург] .. механічним рухом шукав на рукаві хатнього халата неіснуючі зав’язки (Вол., Місячне срібло, 1961, 62); Підробивши документи, Геннадій Курай помандрував по світу, виступаючи то в ролі адміністратора неіснуючого гастрольбюро, то видавав себе за фінагента (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 325.