НЕЧЕСТИ́ВИЙ, а, е, книжн., заст. У віруючих — який ображає що-небудь святе, порушує узаконені релігією норми, моральні переконання; гріховний. І три папи, і баронство.. Зібралися, мов Іуди На суд нечестивий Против Христа (Шевч., І, 1963, 267); [Сестра Мархва:] Та там, як кажуть, то, коли хоч сота доля є правди, і за ту соту її, як нечестиву, і одного дня держати не можна (Мирний, V, 1955, 102); Він глянув на своїх, підняв заковану руку вгору і промовив голосно: — Дай же, боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули нечестиві, як мучиться християнин! (Довж., І, 1958, 271); // у знач. ім. нечести́вий, вого, ч.; нечести́ва, вої, ж. Людина, яка порушує узаконені релігією норми, моральні переконання; грішник, грішниця. [Годвінсон:] Розмова з нечестивим і праведні уста споганить може (Л. Укр., III, 1952, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 403.