НЕ́ХТУВАННЯ, я, с. Дія за знач. не́хтувати. Вона з покорою приймала грубість о. Василя, його усмішки, нехтування (Коцюб., І, 1955, 331); Параска із нехтуванням придивляється до ряден, що невістка з собою принесла (Горд., II, 1959, 221); Нехтування узагальненням, типізацією призводить, як правило, до поверхового описування незначних подій, малозначних характерів (Рад. літ-во, 11, 1965, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 402.