Про УКРЛІТ.ORG

нехотя

НЕ́ХОТЯ, присл. Без бажання, мляво, повільно; неохоче. Він їй слово нехотя скаже чи не скаже, а вона йому десять (Кв.-Осн., II, 1956, 43); Ніна нехотя полізла в чемодан і витягла дві пари тонкої трикотажної білизни (Коп., Земля.., 1957, 173); * У порівн. Чіпка вимовляв кожне слово з протягом, немов нехотя (Мирний, І, 1949, 314); // Мимоволі, без наміру. — Вибачайте, мої любі, Нехотя журюся (Шевч., І, 1963, 151); — Я тобі се кажу, щоб ти, може, зовсім нехотя, не дошкуляв мене такими натяками (Гр., II, 1963, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 401.

вгору