НЕХИ́БНИЙ, а, е.
1. Який не має помилок; правильний, безпомилковий. Я в сих речах маю нехибний нюх (Л. Укр., III, 1952, 701); У окрайчику спальному рівчачок протертий шнуром — знак нехибний того місця, де внизу печери вхід (Фр., XI, 1952, 191).
2. Непохитний, незламний, стійкий. У пташок і поетів виробився нехибний звичай виспівувати весну в голосних піснях (Сам., II, 1958, 319); / справдилась твоя [І. Франка] нехибна віра, .. І твій народ, якому ти віддав Свій мозок, руки, працю, кров і серце, Засяяв у народів вольних колі (Рильський, І, 1956, 197).
3. розм. Якого не можна уникнути; неминучий. В тій хвилі вона не почувала нічого, крім вдячності за рятунок від нехибної смерті (Фр., VI, 1951, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 401.