НЕФ, а, ч., архт. Витягнуте у довжину приміщення (або частина приміщення), відокремлене рядом колон чи стовпів. Храм був, видимо, п’ятинефною спорудою, крайні нефи якої з східного боку закінчувалися не апсидами, а прямими стінками (Археол., IX, 1954, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 399.