НЕУ́СПІХ, у, ч. Невдале, небажане для кого-, чого-небудь розв’язання, завершення і т. ін. чого-небудь. Невдача роботи над першою книгою, навіть цілковитий неуспіх першої книги ні в якому разі не повинні обірвати в молодого літератора його бажання, його вирішення писати (Смолич, Перша книга, 1951, 68); Долю операції, успіх чи неуспіх її, могла вирішити, зрештою, тільки вона, матінка-піхота! (Гончар, III, 1959, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 399.