НЕТЯ́МА, и, ж., розм.
1. Непритомний стан; непритомність. Я прожила ті три дні в якійсь ненастанній гарячці, в якійсь нетямі (Фр., ІІІ, 1950, 105); Остап не спав, а лиш часом, на кілька хвилин, западав у нетяму (Коцюб., І, 1955, 366).
2. Стан сильного збудження (від задоволення, радості і т. ін.). А лисичка слуха, аж рот роззявила — Про такі розкоші вона ще й не снила. А як кінчив Півник, то вона з нетями Аж скочила вгору (Фр., XIII, 1954, 264).
3. ж. і ч., зневажл. Недогадлива, нетямуща людина. Стара Прохориха нетяма, нічого гаразд не розміркує своїм овечим розумом (Н.-Лев., III, 1956, 334); — Усі ви безголові! Ну що з того, що я вам поможу? Ви тричі приходили і тричі ті ж самі — які ви нетями! (Тич., І, 1957, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 397.