НЕТЯ́ГА, и, ч., розм. Бідна, неімуща людина. Воно [багатство] зробило одних неробами, інших — вічними нетягами (Кол., Терен.., 1959, 227); — Над нетягою збиткуються свої пани незгірше від чужих (Добр., Очак. розмир, 1965, 217).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 397.

Нетяга, ги, м. Бобыль, бѣдняга. Чи нема де якого нетяги? Рудч. Ск. II. 9. На козаку, бідному нетязі три сиром’язі, опанчина рогозовая, поясина хмеловая. На козаку, бідному нетязі, сап’янці — видні п’яти й пальці, де ступить — босої ноги слід пише. А ще на козаку, бідному нетязі, шапка-бирка — зверху дірка, хутро голе, околиці Біг має; вона дощем покрита, а вітром на славу козацьку підбита. ЗОЮР. І. 200 — 201. Ум. Нетяженька. Нетяго, нетяго, нетяженько моя! де заслужчина твоя? Грин. III. 206. Ув. Нетяжище. Струни мої, струни золотії! заграйте мні стиха, ачей козак нетяжище позабуде лиха. ЗОЮР. І. 316.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 560.

нетя́га = летя́га —

1) бідна, неза­можна людина;

2) неодружений самітний чоловік, бідолаха. Чи не­ма де якого нетяги? (казка); Ой полем, полем киліїмським, битим шля­хом орденськім, ей, гуляє, гуляє ко­зак, бідний летяга (дума).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 395.