НЕСУМЛІ́ННИЙ, а, е. Який не має совісті, честі, не ставиться сумлінно, чесно, добросовісно до своїх обов’язків. Треба було [Герману] день і ніч пильнувати, стояти на сторожі, оборонятися від несумлінних конкурентів (Фр., VIII, 1952, 394); // Який виражає відсутність сумлінності, чесності, добросовісності. Коли він [трудовий колектив] добре згуртований, не мириться з несумлінним ставленням до роботи, по-справжньому бореться проти пережитків минулого, він обов’язково доб’ється успіху (Рад. Укр., 30.І 1964, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 392.