НЕСТЯ́МНИЙ, а, е.
1. Який утратив самовладання, перебуває у стані несамовитості; надто схвильований, збуджений. Втікаючи від війни, біжить вулицею якась жінка, розпатлана, нестямна (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 6); Нестямна ходила [Надія] по коридору, не знаходячи собі місця (Баш, Надія, 1960, 183); // Який виражає несамовитість, збудженість. Фон-Бреннер стояв у болоті під самим румунським кордоном. Нестямні очі його світилися божевіллям (Довж., І, 1958, 360).
2. Надзвичайно сильний; несамовитий. Христя, почувши нестямний галас, підійшла до дверей подивитися (Мирний, III, 1954, 92); Зінька ззаду з усієї сили кинулась і з криком нестямним у спину руками вдарила [Сахновського], — аж упав на ганок (Головко, II, 1957, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 392.