НЕСТЯ́МА, и, ж., розм.
1. Стан розгубленості, замішання, хвилювання. Невелика група темних, нічого не розуміючих хлопців у повній нестямі.. Не з добрим наміром з’явився цей Шабанов. Його вже давно вважали мертвим (Довж., І, 1958, 118); Шумаков доторкнувся до плеча лейтенанта. Голобородько в нестямі закліпав очима і раптом підскочив (Голов., Тополя.., 1965, 318).
2. Крайній ступінь збудження, несамовитості. Вона сиділа якраз лицем до пожежі. Поперед неї у страшній нестямі закостеніла Оришка (Мирний, III, 1954, 339); Бігла [Зінька], падаючи, прориваючи кущі, і кричала щось у нестямі (Головко, II, 1957, 178).
◊ До нестя́ми — дуже сильно; у великій мірі. Він до нестями захоплювався полюванням на дичину, збирав чучела усіляких птахів (Чорн., Визвол. земля, 1959, 23).
3. Непритомний стан; втрата свідомості. Він, залитий потом, ледве переводячи дух, метався грунем в нестямі, боячись втратити останні сили (Коцюб., II, 1955, 341); Сержант кинувся.., тяжко застогнав і знову впав у нестяму (Ле, Право.., 1957, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 391.