НЕСЛУХНЯ́НИЙ, а, е.
1. Який не слухається, не підкоряється кому-небудь; непокірний. Дід думав про діла, про свого неслухняного сина (Мирний, І, 1954, 177); Йому, напевне, було соромно, що він такий упертий і неслухняний хлопчисько (Донч., VI, 1957, 18); // у знач. ім. неслухня́ні, них, мн. Ті, що не слухаються, не підкоряються. Він вносив свою пропозицію — дозволити йому налякати неслухняних (Хижняк, Тамара, 1959, 86); // Який не підкоряється чиїй-небудь волі, бажанню. Трудно було малому. Цілий день по грудді, воли неслухняні, — так уже нашмагають руки налигачем за день! (Головко, II, 1957, 209); Тіло його закам’яніло, ноги стали неслухняними (Сенч., На Бат. горі, 1960, 25).
2. перен. Який не піддається певній дії, певному впливові. Гаїнка.. лапнула себе за голову: неслухняне русяве волосся все вилося з-під очіпка (Гр., II, 1963, 336); Сиділа дівчинка-школярка й старанно виводила в зошиті неслухняні літери (Руд., Остання шабля, 1959, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 384.