НЕ́СЛУХ, а, ч. і ж. Неслухняна людина. — Ах, який же з тебе неслух, Настусю! — сказав студент (Л. Укр., III, 1952, 582); — Казала, як повернувся з поля, — поїж, а потім підеш стріху лагодити. Так ти ж неслух! (Кочура, Зол. грамота, 1960, 339).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 384.