НЕСКО́РЕНИЙ, а, е. Який не хоче коритись кому-небудь, якого не підкорили. Війна [з фашистами] йде не на життя, а на смерть. Нескорений український народ став народом-партизаном (Довж., III, 1960, 57); Прага для нього насамперед була гордим, нескореним містом (Гончар, III, 1959, 431); // у знач. ім. неско́рені, них, мн. (одн. неско́рений, ного, ч.; неско́рена, ної, ж.). Ті, кого не підкорили. Але герой і смерті не здається… Нескореним безсмертя тут кується (Мур., Слово.., 1949, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 383.