НЕРІШУ́ЧЕ. Присл. до нерішу́чий. — То тоді мене кликнете? — нерішуче спитався Омелько (Мирний, IV, 1955, 375); Федір нерішуче сів на стілець, що стояв подалі від столу (Ткач, Арена, 1960, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 376.