НЕРІ́ДНИЙ, а, е.

1. Який не перебуває у кровній спорідненості з ким-небудь. Згадав сирота Степан в неволі Свою далеку Україну, Нерідного батька старого І коника вороного І нерідную сестру Ярину (Шевч., II, 1963, 340); Маму й нерідного діда нашого розстріляно в яру коло провалля (Ю. Янов., І, 1958, 308).

2. Не свій; запозичений, чужий. — Якщо довго говорити нерідною мовою, то й думати починаєш цією мовою (Донч., VI, 1957, 630).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 376.