НЕРІ́ВНЯ, і, ч. і ж., розм. Людина, неоднакова з ким-небудь у певному відношенні. Тяжко, діти, Вік одинокому прожить, А ще гірше, мої квіти, Нерівню в світі полюбить (Шевч., І, 1963, 154); Федорові було так приємно слухати Катерину, яка знала, здавалося, все, легко давала відповідь на перше-ліпше питання. Нерівня він їй, нерівня… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 434).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 376.