НЕРІ́ВНИЙ1, а, е. Неоднаковий з ким-, чим-небудь щодо розміру, величини, умов і т. ін. Велика, пишна, прибрана як до оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини (Л. Укр., III, 1952, 447); Нерівні були сили, й Ярославу прийшлося битись в загравах пожеж всю ніч проти восьми (Тич., II, 1947, 236); // У якому беруть участь неоднакові у певному відношенні сторони, сили і т. ін. Обставини врятували Івана від нерівного шлюбу: його покликали на військову службу (Ю. Янов., II, 1954, 119); Жменька бійців берегової застави готувалась до нерівного бою (Гончар, II, 1959, 272).
НЕРІ́ВНИЙ2, а, е.
1. Який має підвищення, виступ, западину, загин (про поверхню чого-небудь). Шкільна кімната була немощена, з нерівною долівкою (Л. Укр., III, 1952, 572); Місцевість поблизу нашого дому була нерівна (Сміл., Сашко, 1954, 14); Машина рушила, гойдаючись на нерівному брукові (Жур., Звич. турботи, 1960, 3).
2. Розміщений, спрямований не по прямій лінії; кривий. Нерівна чорна лінія валки [саней].. наближається до вершників (Стельмах, І, 1962, 45); Він проглядав нерівні, на склографі надруковані рядки і тихо усміхався (Собко, Серце, 1952, 53).
3. Неоднаково, нерівномірно розподілений у своїй дії, у своєму протіканні і т. ін.; переривчастий. Від нерівного світла тіні на стінах тремтіли (Коцюб., І, 1955, 30); Раптом повітря наповнилося нерівним виючим гудінням літаків (Багмут, Записки.., 1961, 19); — Марку! Ти вже не спиш? — запитала Уляна, зачувши нерівне дихання його грудей (Чорн., Потік.., 1956, 53).
4. перен. Не завжди постійний, стійкий, врівноважений у своїх поглядах, поведінці і т. ін. — Ти пробач мені.., Я з тобою і нерівний і розкиданий (Еллан, І, 1958, 105); // Власт. такій людині. Залізняк добре знає свого друга, його поривчасту нерівну вдачу (Собко, Звич. життя, 1957, 204).
5. перен. Не завжди однаковий у вияві певних якостей, властивостей і т. ін. Поезія Чумака — нерівна: ранні твори — здебільшого наслідування, невироблена техніка, нечітка ідеологія (Еллан, II, 1958, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 375.