НЕРУХО́МО. Присл. до нерухо́мий¹ 1. Гнат лежав нерухомо, наче нічого не чув (Коцюб., І, 1955, 39); Каштан стояв нерухомо, ніби побоювався струснути з себе пухнасті сніжинки (Хижняк, Тамара, 1959, 280).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 380.

Нерухомо нар. Неподвижно. Звелів стояти, кажеш? — Нерухомо! К. ЦН. 261. Цілісінький день пролежать нерухомо. МВ. ІІ. 8.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 557.