НЕРОЗПІ́ЗНАНИЙ, а, е.

1. Якого важко відрізнити, розпізнати. Тихо навколо й не тихо. Все сповнене особливих, нерозпізнаних звуків (Довж., І, 1958, 87); Кажани грудками падали на білі чалми товстих ішанів та на парусові костюми невідомих, у тіні нерозпізнаних людей (Ле, Міжгір’я, 1953, 199).

2. Те саме, що непі́знаний. В останні секунди свого віку він увесь тягнеться до нерозпізнаної грані майбутнього, яка от-от мала розкритись перед ним (Стельмах, II, 1962, 205).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 379.