НЕРОЗВА́ЖЛИВИЙ, а, е.

1. Те саме, що нерозсу́дливий. Сорок п’ять років тому він, тоді ще нерозважливий парубчак, грубо образив матір (Сенч., На Бат. горі, 1960, 53).

2. Те саме, що нерозва́жний 2, 3. Звіривши матері всі свої жалі, виливши на її могилу тяжку нерозважливу нудьгу, Улька поверталася додому з полегшеним серцем (Добр., Ол. солдатики, 1961, 156); Який непродуманий, нерозважливий вчинок дозволив собі Саїд! (Ле, Міжгір’я, 1953, 368).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 377.