НЕРОБО́ЧИЙ, а, е.

1. Не признач. для роботи, вільний від роботи; у який не працюють (про час). Найбільша радість Марусі була, як у неробочий день часом приходив до неї батько (Гр., І, 1963, 372); Варя Кочубей виливала з алюмінію ложки в неробочий час (Ткач, Плем’я.., 1961, 46).

2. Не власт. тому, хто займається фізичною працею; не такий, як у робочої людини. Ішла ставна висока панна в шовковій сукні, в квітчастому брилі. Далеко ясіло кохане та ніжне лице, мармурові неробочі руки (Вас., І, 1959, 265).

3. Який не хоче працювати. Читайте ж, муза що бормоче [бурмоче]: Що там з Енеєм плив Массик, .. ледащо неробоче (Котл., І, 1952, 251).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 376.