НЕРА́НО, присл. Те саме, що пі́зно. Маланка облягалась нерано (Коцюб., II, 1955, 74); // у знач. присудк. сл. — Василино! вставай, бо вже нерано! — будила мати дочку (Н.-Лев., II, 1956, 34); — Ходім додому, Юрок, — сказала мама, витираючи сльози, — вже нерано (Смолич, II, 1958, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 373.

Нерано нар. Поздно. Калино-малино, чом нерано зацвіла? Чуб. V. 1008. Ум. Неране́нько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 556.