НЕРА́ДІСНО.
1. Присл. до нера́дісний. Він нерадісно волікся за отарою, немов загубив що або ішов на кару (Мирний, IV, 1955, 27).
2. у знач. присудк. сл. Охопило почуття смутку, печалі. [Наталя:] Коли на душі важко та нерадісно, то жарти і співи не милі! (Мирний, V, 1955,14);— А мені без нього [сина] — нерадісно. Прийдеш додому — порожньо (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 313).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 373.