НЕПІДКО́РЕННЯ, я, с. Відмова або небажання підкоритися кому-небудь; непокора. — Все для них [партизанів] зроблю бувало, а вже коли з села йдуть, прошу: дайте мені шомполів, ніби за непідкорення (Збан., Єдина, 1959, 237).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 354.