НЕ́ПУТИТИ, учу, утиш, недок., перех., розм.

1. Викликати неспокій, занепокоєння; хвилювати. — Ото я вам казав, що мене непутить отой вчинок з козаками… (Мирний, IV, 1955, 367); Ще одно непутить отця Михайла: Франко скептично ставиться до релігії (Кол., Терен.., 1959, 96).

2. Доводити до морального розкладу; псувати, розбещувати. Багато нашого брата горілка непутить (Сл. Гр ).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 373.

Непутити, чу, тиш, гл.

1) Мѣшать, быть помѣхой, стоять на дорогѣ, сбивать съ пути, съ толку. Любов… і мозок непутить, і кров. Мкр. Г. 17. Не мені непутить отой Улас головатий, а то б не взяли сина у москалі. Воно б можна до паламарки теє — нема що! але ж батько непутить, а сина чортма. Канев. у.

2) Портить, развращать. Багато нашого брата горілка непутить. Васильк. у.

3) Съ отрицаніемъ безлично. не непутить. Не мѣшаетъ. Хоч би й десятку дали, то воно не непутило б. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 556.