НЕПРОСТИ́МИЙ, а, е. Те саме, що непроще́нний 2. — Трістане! в тебе є гріхи, великі, непростимі (Л. Укр., І, 1951, 413); — Він вважає, що ті, хто зараз продовжує працювати на війну, роблять непростимий злочин (Рибак, Час.., 1960, 660).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 372.