НЕПРИ́ЯТЕЛЬ, я, ч., розм.
1. Людина, яка неприязно, недружелюбно, вороже ставиться до кого-, чого-небудь. * Образно. Дурний язик голові неприятель (Укр.. присл.., 1955, 187).
2. збірн. Ворожі збройні сили, ворог у воєнних діях; противник. Хоч неприятель ніякий не грозив таборові, то все-таки його стережено чуйно (Фр., VI, 1951, 66); Він з такою рішучістю і силою натиснув на неприятеля, що французи змушені були ретируватись (Кочура, Зол. грамота, 1960, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 370.