НЕПРИ́ЯЗНИЙ, а, е. Який не виявляє приязні, прихильності, привітності у ставленні до інших; вороже, недружелюбно настроєний до кого-, чого-небудь. Ти осталась Стара і немощна. Людей, Людей неприязних благаєш І Христа ради простягаєш Коло зачинених дверей Старії руки (Шевч., II, 1963, 260); До жінки став [Новітний] якийсь.. неприязний, від дітей держався здалека (Фр., IV, 1950, 494); — Якась ти неприязна до людей стаєш (Гур., Новели, 1951, 48); // Який виражає або містить у собі неприязнь, недружелюбність, ворожість. — Учениця відчуває неприязне ставлення до себе однокласниць (Донч., V, 1957, 251); Катерина подивилась на маму з неприязним співчуттям (Вільде, Сестри.., 1958, 445).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 370.