НЕПРИТАМА́ННИЙ, а, е. Не властивий кому-, чому-небудь. — Я не з лякливих, Трохиме Трохимовичу, — з непритаманним їй зухвальством зауважила Ніна (Коп., Земля.., 1957, 139); Природа прекрасна. Несмак непритаманний їй ні в сполученні кольорів, ні в формах (Довж., Зач. Десна, 1957, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 369.

Непритаманний, а, е. Ненормальный въ психическомъ отношеніи, невмѣняемый. Та шо там у нього питати? Він непритаманний. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 556.