НЕПРИПУСТИ́МИЙ, а, е. З яким не можна миритися, згоджуватися, якого не можна допускати; недопустимий, нетерпимий. Дорікав [Ахмед] хлопцеві за неприпустиме поводження з чужинцем (Досв., Гюлле, 1961, 83); Зовсім забував [дяк], що він тут перед богом, і робив неприпустимі вчинки (Кач., II, 1958, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 369.