НЕПРИМИРЕ́ННИЙ, а, е.

1. Який не допускає чого-небудь, не примирюється, не погоджується з ним. Шевченко був непримиренним борцем проти українського буржуазного націоналізму (Рильський, III, 1956, 22); Завжди такий непримиренний до брехні й крутійства, він сам тепер викручується брехнею, наче хлопчак (Вільде, Сестри.., 1958, 549); // Власт. такій людині. Думки.. про рани рідної землі засмутили зір, відточуючи, ніби лезо шаблі, непримиренну зненависть в душі Максима (Рибак, Час.., 1960, 8); // З яким не можна примиритися. Буржуазна влада — непримиренний ворог трудящих (Ком. Укр., 5, 1962, 65).

2. Якого (яких) не можна примирити. Гурток довго жити не буде, бо в ньому поєдналися непримиренні елементи, і він мусить розпастися (Вас., Незібр. тв., 1941, 176); Заслугою Мирного-реаліста було те, що він відобразив непримиренну класову боротьбу в середині української нації (Літ. газ., 27.І 1955, 3); Непримиренні суперечності.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 368.