НЕПРИКРИ́ТИЙ, а, е.

1. Який не має ніякого прикриття. Неприкрита нога Антона вибивалась з-під ковдри (Коцюб., II, 1955, 297); Наламане листя [тютюну] ні в якому разі не можна залишати неприкритим на сонці (Техн. культ., 1956, 383); // Не закритий добре, щільно. Чайник неприкритий парував (Мирний, III, 1954, 209); // Без головного убору. З яру повівав холодний нічний вітерець, приносив пахощі квітів та ворушив кучері на циганських неприкритих головах (Ткач, Арена, 1960, 22).

2. перен. Який відбувається цілком відкрито; зовсім неприхований. Політика агресії знайшла свій найбільш неприкритий вияв у нападі Англії, Франції та Ізраїлю на Єгипет (Рад. Укр., 4.XII 1956, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 368.