НЕПРАЦЕЗДА́ТНИЙ, а, е. Який через старість, хворобу і т. ін. утратив здатність працювати або й не мав її від народження. Непрацездатні члени сім’ї, які були на утриманні колгоспника, що помер, одержують пенсію (Хлібороб Укр., 12, 1964, 34); // у знач. ім. непрацезда́тні, них, мн. Ті, хто втратив здатність працювати або й не мав її від народження. Спочатку вони [пани] грали на окремі двори. Згодом їм стало скучно і нецікаво гаяти час на старих і непрацездатних (Баш, На землі.., 1957, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 366.