НЕПОСИ́ЛЬНИЙ, а, е. Який перевищує чиї-небудь сили, можливості; надмірно важкий. Старим людям не спиться.., болять у них старі кості, натруджені замолоду непосильною працею (Мирний, II, 1954, 251); Клавдія Григорівна зіщулилася, наче на її плечі навалили непосильний тягар (Кочура, Родина.., 1962, 114); // Дуже великий силою, ступенем вияву. Марія тремтіла не від холоду, хоч і лежала на іржавому залізі. Вона тремтіла від непосильного напруження волі (Ле, Клен. лист, 1960, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 363.