НЕПОСИДЮ́ЩИЙ, а, е. Те саме, що непосидю́чий. То був хлопчик на вигляд років дванадцяти, бідовий, непосидющий (Вас., І, 1959, 72); Наталочка, біленька дівчинка, дуже така непосидюща, рухлива та прудка (Вишня, II, 1956, 333); Жваві, непосидющі рухи робили її зовсім молодою (Март., Тв., 1954, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 363.