НЕПОРУ́ШНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до непору́шний. Очі його наче милувались надзвичайною непорушністю води (Рибак, Помилка.., 1956, 118); Обличчя в Олянки не по літах суворе і наче скам’яніле в непорушності (Головко, І, 1957, 375); Через два роки вмер [Марковський], підточений сумнівами в непорушності й правоті старої житейської мудрості (Ле, Міжгір’я, 1953, 24); // Стан, що характеризується відсутністю руху. Якось незвично серед цього безгоміння та непорушності (Гончар, Тронка, 1963, 289).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 362.