НЕПОМІ́РНИЙ, а, е. Який перевершує звичайну міру; надмірний. Цілі купи розкішних кетяг [кетягів] так і обліпили кущ, так і вгинають лозу під непомірною вагою (Коцюб., І, 1955, 190); [Надія:] А чого у нас тепер так багато гіпертоніків? [Катерина:] Найчастіше — від непомірного апетиту (Корн., II, 1955, 286); Вона [Килина Макарівна] була такої непомірної висоти, що мало не торкалася стелі (Баш, Надія, 1960, 27); // Позбавлений розмірності, пропорційного співвідношення. Малі ноженята байдуже про непомірні чоботи своє робили: він ними швидко чекрижив [ішов] все вперед та вперед (Мирний, IV, 1955, 299); Він голосно пошморгував носом, поблискував очима, підсував на лоба непомірного кашкета (Збан., Мор. чайка, 1959, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 361.